Урок-лекція

Чотири іпостасі Т.Г.Шевченка

Мета: розширити і узагальнити знання учнів про Т.Г.Шевченка.

Завдання: Розглянути постать Т.Г.Шевченка як: художника,

письменника;

громадського діяча;

носія української мови.

Матеріали: Презентація: «Т.Г.Шевченко у чотирьох іпостасях»

План:

Вступ

1. Т.Г.Шевченко — художник;

2. Т.Г.Шевченко — письменник;

3. Т.Г.Шевченко — громадський діяч;

4. Т.Г.Шевченко — носій української мови;

Висновки.

Вступ

Щедра й невичерпно родюча українська земля подарувала вселюдському сузір'ю геніїв невгасимого Світоча — Тараса Шевченка, Тираноборця і Пророка, Речника волі, який поставив на сторожі своїх земляків, "рабів німих", вогненне слово, а в "Заповіті" дав їм наказ: "Кайдани порвіте!".

Поява Шевченка — поета і художника, митця і борця, що став символом української нації, — була зумовлена всім ходом історичного і духовного розвитку України з її тривалою, сповненою драматизму, героїчною боротьбою за волю.

Тарас Григорович Шевченконародився 9 березня 1814 року в селі Моринцях, колишнього Звенигородського повіту на Київщині, в родині кріпака. Батьки його були власністю поміщика Енгельгардта. Коли Тарасу сповнилося два роки, його родина повернулась у село Кирилівку (Черкаси). У вісім років батько віддав Тараса до дяка на "науку". Недовго тривала його "наука" у дяка. На сороковому році життя помирає Тарасова мати. Батько одружується вдруге, узяв удову з трьома дітьми. Мачуха виявилась сварливою, недоброю. Вона ненавиділа в сім’ї чужих дітей, особливо Тараса. Коли Тарасу було одинадцять років, 21 березня 1825 року помер батько.

І згадуючи тяжке своє дитинство, поет з болем писав:

За що, не знаю, називають

Хатину в гаї тихим раєм.

Я в хаті мучився колись,

Мої там сльози пролились,

Найперші сльози!..

Тарас дуже хотів навчитися малювати. Він шукав маляра у якого міг би вчитися, але дяки не дуже хотіли зв’язуватися з кріпаком. Тарас повернувся в рідне село пасти громадську череду.Це було влітку 1827 року. Важкі спогади спливали потім у його віршах:

Мені тринадцяте минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло

Чи так мені чого було?..

Тарасові йшов п’ятнадцятий рік і хлопця приписують до панського двору, працювати на пана. Тарас за всяку ціну намагався вирватись з ганебного становища панського козачка. Він багато малює і його помічають як здібного молодого художника. Тараса намагались не раз визволити з кріпацтва, але Енгельгардт згодний був віддати Шевченка не менш як за суму — дві тисячі карбованців. І тоді художник Карл Брюллов вирішив написати портрет Жуковського і розіграти його в лотерею щоб викупити Тараса. 2 квітня 1837 році він починає малювати, а рівно через рік пан Енгельгард одержав гроші і підписав відпускну. Отже, 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова Тарасові було вручено відпускну. То був найсвітліший день у житті двадцятирічного Шевченка. Нарешті прийшла жадана воля. Шевченко починає з захопленням працюватиі навчатися в Петербурзькій Академії мистецтв.

Творчість митця не сподобалась царю, тому що в своїй поезії молодий сміливий автор висловлює всю образу не тільки до царя Миколи, а й до всіх царів, які були, є і будуть, і називає їх "розпинателями народними". 10 років Шевченко провів у засланні. Йому було заборонено писати й малювати. Заганяючи поета в заслання, цар намагався викоренити в країні навіть згадку про Шевченка. У всі кінці імперії пішли таємні розпорядження збирати й знищувати його твори. Навіть ім’я поета не можна було згадувати. Та всі ці заходи були марні. Арешт Шевченка викликав тільки гнів серед людей.

Десять років він провів на засланні. Останній раз на рідну Україну з Петербурга Шевченкові випала нагода приїхати у травні 1859 року.

У день свого народження в 1861 році Т. Г. Шевченко приймав поздоровлення від друзів. Він був тяжко хворим — боліло у грудях, стався напад стенокардії. Тарасу Григоровичу дуже хотілося додому — на Україну. День народження закінчувався. В права вступав день смерті. Життя Тараса Шевченка закінчилося. Тяжке його земне життя… Починалося Безсмертя.

Тарас Шевченко прожив надзвичайно складне життя, але як багато він встиг! Одним з найблискучіших представників світової інтелектуальної еліти, одним з найвидатніших творчих історичних особистостей світової культури, справжнім поетом-героєм є Т.Г. Шевченко. За життя він став одним з найталановитіших художників, письменників, відомим громадським діячем, який засуджував кріпосний лад та діяльність царя, а також став борцем за збереження рідної нашої української мови.

Отже, сьогодні ми розглянемо діяльність Шевченка:

Т.Г.Шевченко

1. художник

2. письменник

3. громадський діяч

4. носій української мови

1. ХУДОЖНИК

Ми знаємо, що Шевченко ще змалечку любив малювати. Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Все ними малює: стіни, лави, стіл в хаті і на дворі, в себе і у гостях. Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей. Його малюнки були надзвичайно реалістичними.

Він прагнув будь-що здобути професійну освіту і попри нелюдські труднощі, він таки став професійним художником.

Змальовуючи статуї в Літньому саду в Петербурзі, Тарас познайомився із своїм земляком — художником Іваном Сошенком. Сошенко зацікавився обдарованим юнаком і вирішив допомогти художнику-початківцю: давав йому професійні поради, знайомив з відомими художниками та письменниками Карлом Брюлловим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою, спільними зусиллями яких, талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва. Звільнення дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став одним з найулюбленіших учнів Карла Брюллова. Тарас переходить з класу в клас в числі кращих учнів. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання в академії його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори.

Тарас Григорович перервав навчання в Академії мистецтв для подорожі Україною. Саме під час цієї подорожі 1844 року він починає працювати над альбомом «Мальовнича Україна». Про задум цього видання художник писав: «Історія Південної Росії усіх і всякого дивує своїми напівлегендарними лицарями і тим, що тут діялося; народ надивовижу оригінальний, земля прекрасна… Треба любити і пишатися найкращою своєю матір’ю. І я, яко син її великого сімейства, служу для слави імені України. Навчений трохи мистецтву малярства, я розпочав видання, назване мною «Мальовнича Україна». Видання поділене на три частини, перша — види, чи то по красі, чи то по історії прикметні, друга — народний бит, як він тепер єсть і третя — історія» [ 9, с. 50]. «Мальовнича Україна» мала стати періодичним виданням і виходити окремими випусками по 12 офортів на рік. Однак, Шевченкові не вдалося здійснити свій цікавий задум. Наприкінці 1844 року вийшов єдиний випуск, який складався з 6 офортів.

Велике місце в Шевченковому доробку належить портретам. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В Академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним з відомих і популярних портретистів.

Серед його найвідоміших портретів, передусім, серія автопортретів різних років. Тарас Григорович зумів панорамно (3Д) подати своїх сучасників. Серед них — квітуча молодістю і здоровою красою Т. Маєвська, смиренна і прагнуча щастя Г. Закревська, товариський і непередбачуваний П.Закревський, колоритний, як спогад козацької давнини, гусар Й.Рудзинський, тактовний І.Лизогуб, величаво-стриманий, мужній Горленко. Та багато інших. Шевченко — блискучий майстер портретист.

Одним з найвідоміших художніх робіт Шевченка є "Катерина" (1842 р.). Тут за образом Катерини криється, ніби, доля нещасної закріпаченої України. У картині зібрано все: протест, відчай, осуд, гнівний виступ проти приниження людини, протиставлення Московії (в образі офіцера) - Україні (української дівчини). Доля скривдженої московським солдатом Катерини - доля всієї України, яка знаходилася у московському кріпосному ярмі.

Народні симпатії Шевченка далі виявлялись ще проникливіше. 1843 року він створив картину "Селянська родина" - знову оригінальний твір, що не мав аналогій в українському та будь-якому іншому мистецтві. За тематичним і композиційним ладом сцена проста, ніби творилась відповідно до принципів ікони: чоловік і жінка з дитям біля хати у святковий літній день, неподалік чоловік похилого віку на призьбі. У цій картині Шевченко намагається розкрити гармонійні стосунки між людьми, хоча б на прикладі родини, мов за спогадом власного дитинства, створюючи емоційне середовище, пронизане сонячним світлом. Він звертається до теплої ідилії родинного щастя.

В мандрах по Україні Шевченко пізнавав людей і рідний край, своїми скромними портретами творив обличчя епохи. Зображені ним люди виступають різноманітними не лише за зовнішнім виглядом, а насамперед за тонко розкритими характерами.

Шевченка без перебільшення можна назвати геніальним художником. В його картинах відбилася вся глибина і самобутність його особистості. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису і графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів.

2. Т.Г.Шевченко - письменник

«Я хорошо знал, что живопись — моя будущая профессия, мой насущный хлеб. И вместо того, чтобы изучить ее глубокие таинства, и ещё под руководством такого учителя, каков был бессмертный Брюллов, я сочинял стихи, за которые мне никто ни гроша не заплатил и которые, наконец, лишили меня свободы и которые, несмотря на всемогущее бесчеловечное запрещение, я все-таки втихомолку кропаю. Право, странно это неугомонное призвание?» [ 2, с. 160]

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос — більш нічого,

А серце б’ється — ожива

Як їх почує! (Т.Г. Шевченко, Кос-Арал, 1848 р.)

Отже, поклик душі і серця штовхають талановитого перспективного художника на тернистий шлях письменника. Його не покидає муза впродовж усього життя і наспівує йому не тільки ніжні і ліричні мотиви, а й гнів, та ненависть проти гнобителів, що закріпачили його народ. Тарас Шевченко у своїх літературних творах відобразив саме ті думки і настрої, які були важливими в житті українців його часу. Про те, що його поезія знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що ще за життя Тараса Григоровича і потім десятиліття поспіль поруч з Біблією єдиною книжкою у більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з нього вчили напам'ять, за ним училися читати. На той час твори Кобзаря об'єднали українській народ. «Кобзар» став своєрідним «моральним кодексом» для цілої української нації. Олесь Гончар писав про «Кобзар» так: «Шевченко - це код нації, в його «Кобзарі» закодовані самі генетичні основи нашої духовності, невичерпний її потенціал… Крізь людський біль, крізь індивідуальне в ній раз у раз проступає вселюдське: біблейська далеч історії тут мудро гомонить із сьогоденням, досвід минувшини вступає в перегук з сучасним життям, з мужнім, невигубним устремлінням у майбутнє! В цьому розумінні «Кобзар» - книга невичерпна, книга навіки» [ 6, с. 13]

Літературна спадщина Шевченка багатогранна. Керуючись власним художнім чуттям і не оглядаючись на літературні канони, Шевченко знаходив відповідну поетичну форму для втілення нових тем та ідей, які підказувала йому тогочасна дійсність. Поезія Шевченка, при всьому зв'язку з усною народною творчістю, попередньою українською та європейською літературами, була явищем наскрізь оригінальним і новаторським.

Він був

- і глибоким ліриком,

- і творцем епічних поем,

- і видатним драматургом

Літературна спадщина Шевченка обіймає

- велику збірку поетичних творів «Кобзар»,

- драму «Назар Стодоля» і 2 уривки з інших п'єс;

- 9 повістей російською мовою, щоденник та автобіографію,

- записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»),

- 4 статті

- понад 250 листів.

Кожного року в курсі української літератури ви будете поглиблювати знання про Тараса Григоровича, вивчати все більш складні його літературні шедеври, але навіть на сьогоднішній день з того, що ви вивчили раніше, можна говорити про Шевченка, як геніального письменника.

У Тараса Григоровича є один вірш, написаний у казематі, зовсім невеличкий, п'ятнадцять рядків. Сам поет ніколи не міг читати його без сліз. Слухачі теж плакали. У цьому вірші йдеться про найпростішу правду буття, - про селянську вечерю після роботи в полі, - і написаний він найпростішими словами:

Садок вишневий коло хати…

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сім’я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх,

Сама заснула коло їх.

Затихло все… Тільки дівчата

Та соловейко не затих.

У простій розповіді мовиться про речі всім відомі: поет нічого від себе не додав до життя, де хрущі гудуть над вишнями, плугатарі ідуть за плугом, співають дівчата і мати чекає сім’ю на вечерю, і вечірня зіронька встає… Що ж так глибоко впливає, бере за душу у цьому вірші?

«Стіни каземату, де писав Тарас Шевченко, розступилися, щоб упустити шматочок втраченого ним світу. Може ніколи вже не побачить його поет. Але в ту мить він побачив світ у всій красі, як ніколи раніше не бачив. Соловейко, урочисте щебетання якого в темних вітах, стає господарем становища, мистецтво промовляє своє повне слово серед тиші — ось що, разом з величезним пережитим щастям творчості, сказав у своєму вірші Шевченко, вклав у нього, а читач завжди одержує вкладене, підхоплює хвилю» [ 7, с. 8].

Давайте пригадаємо інші уривочки з творів Шевченка:

1. Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Особливе місце в шевченківській поезії займає Дніпро «могутній», «широкий», «Дніпро-козак», який найчастіше символізує широку і прекрасну Україну.

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилі підійма.

І блідний місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен в синім морі

То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,

Ніхто ніде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз-у-раз скрипів.

Це гіпреболізована картина вступного пейзажу до балади «Причинна» викликає надзвичайне враження від могутньої енергії художньо-поетичного тексту. Вирування збуреного Дніпра, образ місячної ночі збуджує в нашій уяві цілу гамму почуттів, навіває настрій тривожного очікування. Силою виняткової образності Шевченко як художник створює живописну картину, в якій бачиш-відчуваєш бурю на широкому, як море, Дніпрі, відчуваєш силу вітру. Талановито відтворена енергія могутнього Дніпра набуває значення боротьби поневоленої України, є символом боротьби.

У духовній історії України Шевченко посів і досі беззастережно посідає виняткове місце. Значення його творчої спадщини для української культури важко переоцінити. Його «Кобзар» започаткував новий етап у розвитку української літератури і мови. Шевченко мав особливий тип художнього пізнання, не повторений ніким. Творчість великого поета внесла в українську літературу незнане багатство тем і жанрів. Вивівши українську літературу на шляхи, якими йшов розвиток великих європейських літератур, Шевченко надав їй загальноєвропейського, а разом з тим і світового значення.

3. Шевченко — громадський діяч

Тарас Шевченко — своєрідний символ національної свідомості. Своїм власним прикладом, передусім поезією, він закликав український народ рішуче повстати проти кріпосницького поневолення. Звертаючись до прикладів героїчного минулого нашого краю.